тел: +38 (067) 407 35 25 

aur.consalt@gmail.com

... закон досконалий, закон волі...(Яков 1:25)

Особливості письмового доказування в судовому процесі

«Perspicuitas argumentatione elevatur.»

 «Очевидність зменшується доказами.»

 

Слова давньоримського політичного діяча, оратора - Марка Туллія Цицерона залишаються актуальними і сьогодні. Будь-які правовідносини, що на перший погляд здаються зрозумілими та очевидними, можуть бути спростованими за наявності достатніх доказів. Докази виступають основним важелем впливу на вирішення спірної ситуації, а наявність якісно сформованої доказової бази дає можливість обґрунтовано довести правові позицію в ході судового розгляду.

У сучасній юридичні практиці, досить часто, зустрічається поняття доказів. Цивільний процесуальний кодекс України (далі за текстом – ЦПК України) визначає, що доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Стаття 10 ЦПК України визначає, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а тому кожна сторона судового процесу повинена довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тому питання допустимості доказів, правильності їх збирання та підготовки є досить актуальним на сьогодні. Досить часто виникають курйозні ситуації в ході розгляду судових справ, щодо неналежності доказової бази сторін чи її недопустимості.

 ЦПК України в ч.2 ст.58 визначає, що докази встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних чи свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Одним з найбільш розповсюдженім видом доказів являються письмові докази. На них базується орієнтовно 70% всієї доказової бази. 

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України (далі за текстом – ППВС України) від 12.06.2009р. №5 «Про застосування норм процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» докази, які  збираються  або  подаються  сторонами (показання свідків,  письмові чи речові  докази),  повинні  стосуватися  суті спору (предмета та підстави позову). Досить частою є проблема коли до матеріалів справи сторони подають докази, які не мають відношення до предмету позову. Прикладом можуть бути банальні письмові докази (листи), в яких адресатом/відправником визначена особа, яка не є стороною по справі, або ж взагалі в ній не фігурує. Чіткість доказової бази полягає в прямій доведеності. Якщо до матеріалів справи подаються письмові докази, наприклад лист - відправником/адресатом обов’язково повинен бути визначений учасник відповідного судового провадження.

Не прийнятно брати за основу документи, в яких адресатом/відправником визначені інші сторонні люди, що не мають відношення до конкретного спору (мати, сестра, теща, брат, сусідка інші особи). Визначена інформація в такому листі не може вважатись належним доказом.

ППВС України «Про судове рішення в цивільній справі» від 18.12.2009р. №14 зокрема визначає, підстави обґрунтованості судових рішень. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Особливого значення у даному контексті набуває вимога цивільного процесуального закону про обґрунтованість судового рішення.

Рішення ж, ухвалене на користь сторони чи третьої особи лише у зв’язку з тим, що виконано обов’язки по доказуванню, апріорі не може вважатися таким, що ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог вимог і заперечень.

З приводу сприяння суду сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, у доказуванні, Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 01.11.1996р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» обґрунтовано зазначив, що «При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів. Поряд з цим він може запропонувати позивачеві чи відповідачеві подати додаткові докази…» (п. 11).

Таким чином, враховуючи регулювання питання про сприяння суду у доказуванні цивільним процесуальним законодавством, аналіз висновків та поглядів науковців видається, що цивільне процесуальне законодавство потребує більш детальної регламентації поняття «сприяння суду у доказуванні». Обов’язок суду роз’яснювати права та обов’язки повинен включати й роз’яснення сторонам, а також іншим особам, які беруть участь у справі, яких доказів не вистачає, строк подання доказів до суду, наслідки неподання чи несвоєчасного подання доказів тощо. Особливого значення таке роз’яснення набуває у випадках, коли сторони, треті особи тощо, беруть участь у процесі не користуючись послугами професійного представника.

Ще однією помилкою в доказуванні виступає подача документів без визначених реквізитів, таких як дата, місце, відсутність підписів, або печаток (для окремої групи письмових доказів).

Письмові докази повинні відповідати Вимогам до оформлювання документів (ДСТУ 4163-2003). Звичайно, якщо в наявності є документ, що тією чи іншою мірою не відповідає зазначеним вимогам, проте може зіграти вирішальну роль в ході розгляду справи – його неодмінно потрібно долучати.

Ще однією важливою ознакою в ході доказування варто виокремити читабельність документів. Як би це банально не звучало, але досить часто зустрічаються документи в неякісному вигляді.

Слушно висловила позицію А.С. Штефан, що особи, які беруть участь у справі, не лише подають докази, але й аналізують докази протилежної сторони, здійснюють співставлення власної позиції з позицією протилежної сторони, нерідко після пізнання доказового масиву процесуального суперника друга сторона коректує власну позицію, готує додаткові обґрунтування й аргументи, змінює предмет чи підставу позову; задає запитання свідкові протилежної сторони, аналізує відповіді, розбіжності у відповідях і може вказувати на них суду. Все це було б неможливим, якби діяльність осіб, які беруть участь у справі, зводилася виключно до наповнення матеріалів справи доказами. З іншої сторони, безпідставно вважати суд суб’єктом пізнання протягом всього розгляду справи, оскільки суд може брати участь і в доказуванні: вирішувати питання про забезпечення доказів (ст.135 ЦПК України), давати доручення щодо збирання доказів іншому суду (ст.132 ЦПК України), здійснювати допит свідка (ч.8 ст.180 ЦПК України), допитувати сторін, третіх осіб і їхніх представників як свідків (ст.184 ЦПК України), ставити запитання експерту (ч.3 ст.189 ЦПК України) і спеціалісту (ч.3 ст.190 ЦПК України).

Argumenta ponderantur, non numerantur  - Докази оцінюють за їхньою вагомістю, а не за кількістю. Промова в ході розгляду справи є досить важливим елементом в роботі юриста, все ж докази являються найважливішою складовою доказової бази. Їхня якість, законність та допустимість повинні відповідати найвищим критеріям та законодавству.